Чемпіони світу з шахів
Вільгельм Стейніц (1836 - 1900), чемпіон світу 1886 - 1894 років.
В 1886 році шахова громадськість ухвалює провести матч між двома
найсильнішими шахістами планети Вільгельмом Стейніцем і Іоганном
Цукертортом і проголосити переможця офіційним чемпіоном світу. Цей
матч пройшов в різних містах Америки і приніс переконливу перемогу
Стейніцу.
Стейніц був не просто першим чемпіоном світу. Він був найбільшим
шаховим теоретиком із всіх коли-небудь що жили на світі, бо він перший
додав шаховій грі наукоподібний характер і підвів під шахову теорію
твердий логічний фундамент. Проте перш ніж знайомити читача з
біографією Стейніца і аналізувати його внесок в шахове мистецтво,
звернемо увагу на один малопомітний на перший погляд нюанс. Чому
чемпіон світу був визначений в матчевій зустрічі двох шахістів, а не в
крупному турнірі з участю багатьох претендентів?
Питання не дозвільне: виявлення чемпіона в матчі увійде до традиції, і ми
побачимо що на цю традицію ще сторіччя опісля посилатимуться сильні
шахового миру в зручних для себе випадках.
Емануїл Ласькер (1868 - 1941), чемпіон світу 1894 - 1921 років
Другий чемпіон світу народився в Берлінхене (Німеччина) в сім'ї кантора.
Як і Стейніц, Ласькер за походженням був євреєм. До речі, ніж пояснити
такий високий відсоток євреїв серед найсильніших шахістів кінця XIX
почала XX століть? Очевидно, тим же що і переважання негрів в
американському спорті і мистецтві
дискримінацією цих меншин в
більшості інших областей людської діяльності. Тут доречно звернути увагу
на той факт що після Другої світової війни засилля євреїв в шахах
поступово йде на спад, а також пригадати, що в минулому столітті
професійні боксери-євреї нерідко ставали королями британського рингу.
В шахи Ласькер почав грати досить рано і ще гімназистом підробляв в
кафе грою на ставку, але вундеркіндом не був і турнірну кар'єру почав
лише в двадцятирічному віці. Втім, він швидко досяг крупних успіхів і вже
через п'ять років в 1894 році, перемігши в матчі Стейніца, став чемпіоном
світу.
В 1902 році Ласькер захистив дисертацію і став доктором математики і
філософії. Згодом він написав ряд не дуже значних наукових робіт, що
представляють, втім відомий для нас інтерес: в своїх працях молодої і
зрілий Ласькер незмінно відстоював концепцію нещадної життєвої
боротьби.Таким він був і в шахах. Прекрасно освоївши принципи "нової
стейніцевської теорії" Ласькер зовсім не педантично слідував їм на
практиці. Якщо Стейніц в будь-якій позиції керувався в грі своїми
методами, то Ласькер в одному і тому ж положенні міг діяти по-різному,
залежно від того з яким супротивником йому доводилося мати справу.
Абсолютна істина його мало цікавила: іноді Ласькер свідомо обирав
об'єктивно не найсильніше продовження, якщо мав підстави вважати що
саме такий шлях найбільш незручний для конкретного опонента. Девіз
другого чемпіона світу за дошкою можна сформулювати таким чином: "за
всяку ціну переграти сидячого навпроти".
Хосе Рауль Капабланка (1888 - 1942), чемпіон світу 1921 - 1927 років
Кубинський чемпіон народився в сім'ї багатого плантатора. В шахи почав
грати чотирьох років від народження і проявив себе чудовим
вундеркіндом; вже в 12 років став чемпіоном своєї країни. В 1904 році
Капабланка приїхав в США і провів два роки в Колумбійському
університеті, де, згідно його власним спогадам, "він посилено займався
спортом". Покинувши університет, цей мазун долі почав присвячувати
багато часу шахам а попутно поступив на дипломатичну службу, на якій і
числився все своє життя.
Порівнюючи долі Ласькера і Капабланки, мимовільно замислюєшся над
наївністю міфу про "рівні можливості" в сучасному капіталістичному
суспільстві. Народжений в бідному гетто Ласькер завдяки праці і
винятковим здібностям став доктором філософії і математики, але це не
принесло йому серйозних дивідендів, оскільки все життя він розривався
між наукою і шахами і йому доводилося невпинно трудитися для
досягнення успіху. Непохитне ж положення в суспільстві абсолютно
безтурботного Капабланки базувалося не стільки на його талантах (хоча
обдарований він був понад всяку міру!), скільки на походженні. Нас, втім
цікавить перш за все шахова кар'єра кубинця.
В Європі Капабланка вперше з'явився в 1911 році і відразу переконливо
виграв сильний по складу (правда без Ласькера) турнір в Сан-Себастьяне.
З цієї миті його можна вважати реальним претендентом на світову
першість.
Проте пройшло ще довгі десять років, перш ніж Капабланка добився,
нарешті, матчу з Ласькером. Поєдинок відбувся в Гавані і приніс
переконливу перемогу Капабланке. Втім беззастережну перевагу над
своїм попередником на троні Капабланка так ніколи і не зумів довести, і,
як ми вже відзначали,
Ласкер, будучи на двадцять років старше за свого історичного суперника
згодом не раз випереджав кубинця на найбільших змаганнях.Отже, в 1921 році після 27-річного неподільного панування Ласькера
шаховий мир знайшов нового чемпіона. Відзначимо, що вперше королем
шахів став не безвісний єврей, що бачив в шахах єдиний засіб добитися
суспільного положення а людина світла, успіх якої в суспільстві була
значною мірою приречена походженням.
Олександр Алехін (1892 - 1946), чемпіон світу 1927 - 1935 років, 1937 -
1946 років
Навіть в блискучій шерензі чемпіонів нової історії ім'я четвертого
шахового короля стоїть осібно: збірки його партій містять більше
шедеврів, ніж збірки трьох його попередників разом узятих а складна
біографія першого російського чемпіона світу дотепер викликає
суперечки і додаткові дослідження.
Олександр
Алехін
народився
в
Москві
в
багатій
буржуазно-
аристократичній сім'ї. Познайомившися з королівською грою в ранньому
дитинстві, він, за його власними словами, "відчув непереборне прагнення
до шахів". На відміну від Капабланки, Алехін завжди дуже багато
займався, думав над своїм вдосконаленням, безперервно аналізував, і
навіть смерть наздогнала його у шахівниці.
Фанатично
зраджений
шаховому
мистецтву, Алехін проте
був
різносторонньо розвинутою людиною: вільно говорив і писав на декількох
європейських мовах, мав вчений ступінь доктора права.
Першого значного успіху шістнадцятилітній Алехін добився в 1909 році,
отримавши перемогу в турнірі любителів в рамках вже згадуваного нами
Петербурзького конгресу пам'яті Чигоріна. Потім послідувала серія
успіхів в європейських майстерних змаганнях, і, нарешті, в 1914 році на
найсильнішому по складу турнірі в російській столиці Алехін бере третій
приз, пропустивши вперед лише Ласькера і Капабланку. З цієї миті Алехін
міцно входить в шахову еліту і стає кандидатом на світову першість.
В десяті роки і на початку двадцятих Алехін поступається в силі гри
Ласькеру і Капабланці, але він безперервно працює, і колосальна праця,
що множить на талант, поступово приносить плоди. В чудових книгах,
написаних в ті роки Алехіним немає ні грана самомилування, лише
глибока коректна оцінка творчості суперників і жорсткий нещадний
самоаналіз, роздуми про шляхи до досягнення вищої мети. На відміну від
Капабланки, Алехін не намагається створити у читача враження що все
просто, і лише великий талант піднімає його над плебеями, навпаки, із
сторінок своїх книг він предстає людиною, що поставила перед собою
велику мету, безперервно думаючим і думаючим – як перемогти.
В 1927 році в Буенос-Айресі Алехін встав, нарешті, біля підніжжя
шахового трону і переміг. В подальші роки він мав немало тріумфів, алематчева перемога над Капабланкою залишилася його найяскравішим
досягненням. І винуватий в цьому перш за все він сам.
Макс Ейве (1901 - 1982), чемпіон світу 1935 - 1937 років
П'ятий чемпіон світу народився в Амстердамі в сім'ї вчителя церковної
школи. В міжнародних майстерних змаганнях Ейве з'явився на початку
двадцятих років і якось не поспішаючи, дуже поступово "підібрався" до
шахової еліти.
Він не був генієм; його послужний список не можна навіть порівнювати з
переліком перемог його попередників на Олімпі. Відомо, що незадовго до
першого матчу з Алехіним Ейве подумувати зовсім залишити шахи і
повністю присвятити себе математиці. І все-таки він залишився в шахах,
переміг Алехіна і став чемпіоном світу.
Ейве, єдиний з чемпіонів світу не був шаховим професіоналом. Деякі
чемпіони, правда, мали вчені звання, але ступінь їх зайнятості наукою
оцінити нелегко, і головною справою для них завжди залишалися шахи.
Ейве ж навіть будучи чемпіоном світу, щодня викладав математику в
жіночій гімназії.
В тридцяті роки Ейве поза сумнівом входив в шахову еліту, але
найсильнішим, або навіть другим не був ніколи. Він жодного разу не
перемагав в турнірах із справді "зоряним складом", програвав матчі
іншим претендентам: в 1928 році двічі Боголюбову а в 1931 – Капабланці.
Як же такий шахіст став чемпіоном світу?
Ейве завжди був незручним партнером для Алехіна. Регулярно програючи
Ласькеру і Капабланке, із змінним успіхом б'ючись з явно що поступалися
російському чемпіону Боголюбовим, Німцовічем, Реті, голландець завжди
успішно протистояв Алехіну. Вони зіграли між собою майже сто турнірних
і матчевих партій, і на стороні Алехіна лише незначна перевага в
окулярах.
Але ж потрібно було ще добитися матчу на першість миру. Можна майже
безпомилково затверджувати, що якби Ейве був громадянином навряд чи
не будь-якої іншої європейської країни, його матч з Алехіним ніколи б не
відбувся. Він просто не знайшов би спонсорів.
Але маленька багата Голландія, де Ейве був національним героєм,
організувала у себе такий матч, не пошкодувала засобів, навіть, може, і не
дуже розраховувавши на перемогу свого чемпіона. І Ейве переміг!
Став чемпіоном світу Ейве без жодного зволікання підписав договір про
матч-реванш, який відбувся в 1937 році і приніс переконливу перемогу
Алехіну.Ейве ще довго виступав в змаганнях, залишався прекрасним
гросмейстером, але на титул чемпіона більш всерйоз не претендував.
З 1970 по 1978 рік він очолював Міжнародну шахову федерацію і проявив
себе як авторитетний справедливий і діяльний президент. Все життя
серйозно займаючись математикою, був професором двох університетів.
Таким він і залишився в нашій пам'яті – прекрасною людиною, відмінним
шахістом, видним суспільним діячем, але... не великим чемпіоном.
Михайло Ботвінник (1911 - 1995), чемпіон світу 1948 - 1957 років, 1958
- 1960 років, 1961 - 1963 років
Навіть при самому поверхневому ознайомленні із статтями і спогадами
"патріарха" радянських шахів будь-який читач мимовільно звертає увагу
на дві обставини – чудову цілеспрямованість автора і його колосальну
"державність". Перша з цих якостей Ботвінника гідно усілякої пошани,
проте виходить за рамки нашої теми, а ось друге... "Державність"
Ботвінника дотепер викликає неоднозначні оцінки. Чи був Ботвінник
переконаним "сталіністом", або він просто використовував систему з
максимальною вигодою для себе? Розглянемо факти, початково
примушуючі нас піднімати це питання. В кінці тридцятих років Ботвінник
вже вважався реальним претендентом на першість миру: велися
переговори про його матч з Алехіним. Проте, в 1940 році лідер радянських
шахів терпить важку невдачу в черговому чемпіонаті країни. Перші два
місця поділили Бондаревській і Лілієнталь, Значень був третім, Керес
четвертим, а Ботвінник з Болеславськім поділили п'яте і шосте місця.
Було оголошене про проведення матчу на першість СРСР між двома
переможцями турніру.
Матч-турнір на першість миру пройшов при п'яти учасниках (Ботвінник,
Значень, Керес, Решевській і Ейве; Файн відмовився він залишив
практичну гру), причому, троє представляли Радянський Союз, а Ейве
фактично виявився статистом набравши у результаті лише 4 очки в 20
партіях.
Аналізуючи епоху Ботвінника, необхідно торкнутися проблеми матч-
реваншів: саме завдяки ним перший радянський чемпіон світу має такий
значний послужний список, що ми маємо право говорити про "епоху
Ботвінника в шахах".
Василь Значень (1921 р. р.), чемпіон світу 1957 - 1958 років
Сьогодні він неохоче згадує сумнівні епізоди шахової історії перших
післявоєнних літ; не любить звинувачувати Ботвінника, проти якого довгі
роки боровся, причому не тільки за дошкою. Душевна благородність?
Можливо. Тільки чи не ховається за цим боязнь ворушити сторінки історії,
що пожовтіли? Адже спливти може різне.Василь Значень - глибоко віруюча людина, фаталіст. Він часто говорить,
що все приречено. А хто зумовив, що молоді (тоді!) шахісти О.Романішин і
А.Чернін в побічних змаганнях що завоювали право на участь в
престижних турнірах в Англії і Голландії, не поїдуть на ці турніри і буде
замінений Смисловим? Хто зумовив, що на міжзональний турнір в Біле
(1976 р.) замість Г.Кузьміна мав законне право, поїде що не пройшов
спортивного відбору Значень? Не виключено, звичайно, що Значень ніяк
не інтригував проти колег і вони були по не залежних від екс-чемпіона
миру причинам відчужені радянською шаховою федерацією від участі в
тих змаганнях, а потім вже замінені Смисловим. Мабуть, що так і було.
Тільки ось чи коштувало так себе компрометувати! Адже колеги такого не
прощають і не забувають. І відбувалося це в не так вже далеких
сімдесятих, коли Василь Значень був екс-чемпіоном миру, що вже
спортивно і творчо відбувся, матеріально забезпеченим, поважаним. Міг
би і відмовитися від тих поїздок...
1948 - 1963 років, проте, на відміну від свого історичного суперника,
чемпіоном світу був всього один рік.
Михайло Таль (1936 - 1992), чемпіон світу 1960 - 1961 років
Він любив жінок і коньяк. І геніально грав в шахи. У нього майже не було
ворогів. Ми говоримо "майже", бо хто не мав ворогів, той не був
чемпіоном світу.
Про нього можна написати красиву повість, але зовсім не у зв'язку з
нашою темою - і це кращий комплімент великому актору шахової сцени.
Тоді навіщо цей розділ, та ще й такий короткий? Наші статті символічні,
бо наші герої і є глави шахової історії.
Тігран Петросян (1929 - 1984), чемпіон світу 1963 - 1969 років
Лібералізація радянського суспільства, що почалася після смерті Сталіна,
із цілком зрозумілих причин не в один день змінила шахове життя. Було
потрібно декілька років, щоб слабшав вплив Ботвінника, змінилися методи
у шахового керівництва а головне - розширилися загальні контакти
Радянського Союзу із Заходом, що неминуче торкнулося і шахів.
Як це не парадоксально, широко відомий за радянських часів термін
"невиїзної" увійшов до побуту як наслідок позитивних змін в Радянському
Союзі. Річ у тому, що до "відлиги" виїзд за межу дозволявся лише дуже
вузького коло осіб і затверджувалися такі списки в найвищому кабінеті.
Та і взагалі, як показують результати "розкопок" радянських архівів, будь-
хто хоч трохи важливий шаховий документ затверджував сам Сталін.
На початку шестидесятих поїздки за кордон рядових гросмейстерів і
навіть найсильніших майстрів сталі настільки звичайними, наскількивзагалі "звичайною" могли стати подібні поїздки для радянського
суспільства. Тоді-то і виник горезвісний термін "невиїзної" і саме
Петросян став першим чемпіоном світу, що мав величезне, майже
вирішальний вплив при розподілі поїздок. Тут не затримуватимемося - про
все цьому вже неодноразово писалося, помітимо лише що Петросян
першим ввів в практику таку політику. Чим був Петросян, як чемпіон
світу?
Зовсім випадковим чемпіоном його вважати не можна: він входив в світову
еліту дуже довго, починаючи з 1953 роком, коли зайняв почесне п'яте
місце в турнірі претендентів в Цюріху. З цієї миті Петросян, мабуть міг
виграти будь-який з подальших претендентських циклів. Але міг і не
виграти: в ті роки завжди було дещо в рівній мірі гідних кандидатів. Доля
посміхнулася Петросяну в 1962 році на Кюрасао.
Борис Спаський (1937 р. р.), чемпіон світу 1969 - 1972 років
Нелегким був шлях Бориса Спаського до чемпіонського звання. Він
неодноразово спотикався на всіх стадіях розиграшу першості миру і,
навіть "добравшися", нарешті, до чемпіона, здолав його не з першої
спроби: поразка 1966 року примусила Спаського знов пройти через
горнило претендентських матчів. Так, претендентом він був блискучим, а
ось чемпіоном виявився блідим.
Створюється навіть враження, що цей скромний, судячи з усього, людина
обтяжувалася високим титулом. Не було в шаховій історії іншого випадку,
щоб чемпіон так коректно і навіть доброзичливо відносився до
претендента, як Спаський до Фішера. Хоча на якого ще чемпіона
насувався такий грізний претендент!? Навіть коли Фішер починав "свій
цикл", Спаський неодноразово заявляв, що американець - явище в шахах
екстраординарне, і що він неодмінно повинен стати чемпіоном світу. І в
Рейк'явіку в критичні хвилини у Спаського вистачило душевної
благородності, щоб залишитися на висоті положення. Напередодні того
матчу прогнози були практично однозначними: Фішер повинен
перемогти. Проте на старті перед радянськими функціонерами
несподівано блиснув промінь надії: з вини Фішера матч почався із
запізненням, потім американець програв першу партію і не з'явився на
другу. В той момент багато хто вважав, що Спаський має моральне право
відмовитися від продовження боротьби зважаючи на неспортивну
поведінку суперника. Існувала навіть вірогідність, що в цьому випадку
ФІДЕ дискваліфікує Фішера, і формально Спаський залишиться
чемпіоном. Так чи інакше, радянським шаховим функціонерам і
партійним кураторам шахів представлялася принадна можливість зірвати
матч під зручним приводом, та ще при рахунку в "свою користь". Проте
Спаський був невблаганний.Він не дозволив собі жодного вислову проти Фішера і, як ні в чому ні
бувало, продовжив боротьбу проти перевершуючого суперника.
Втративши титул, Спаський ще довго активно виступав в змаганнях, брав
участь в претендентских матчах, проте минувщина блиск і енергія в його
грі більше не виявлялася. Він не замазав себе ніякими склоками, і його
ім'я, поза сумнівом, одне з найсимпатичніших у ряді імен радянських
чемпіонів світу.
Роберт Фішер (1943 р. р.), чемпіон світу 1972 - 1975 років
В 1957 році шахові видання планети облетіла сенсаційна звістка:
чемпіоном Америки став чотирнадцятирічний хлопчик. Випадковість?
Небачений досі приклад шахової акселерації? То було початком блискучої
і багато в чому безприкладної кар'єри Роберта Джеймса Фішера.
Він не знаменитий на батьківщині. Ми, проте, пишемо, в першу чергу, з
розрахунку на російського читача, а в сімдесяті роки Роберт Фішер був
навряд чи не найпопулярнішим американцем в Радянському Союзі.
Можна сміливо сказати що жодна особа в шахах не викликала таких
запеклих суперечок і полярних оцінок.
Писати про Фішера легко і приємно: тема виграшна, вже декілька
десятиріч виключно приваблива як для авторів, так і для читачів.
Вражаючий факт: скільки сумнівних вчинків божевільних висловів
дозволив собі американський гросмейстер, проте зберіг симпатії своїх
численних прихильників - така велика чарівливість Фішера як художника і
спортсмена. Про нього цілком можна написати окрему монографію для
нашої ж теми необхідно хоча б коротко розглянути шаховий шлях Фішера,
оскільки він - єдиний в новітній історії західний претендент, що зумів
подолати щільну стінку радянських гросмейстерів і стати чемпіоном світу.
1958 рік. Підкоривши Нове світло, "хлопчик з Брукліна" відправляється
завойовувати старий. Міжзональний турнір в Портороже – і нова сенсація:
п'ятнадцятирічний шахіст стає гросмейстером і претендентом. Такого
історія ще не знала. Не знає додамо, і до цього дня: з'явилися ще більш
юні гросмейстери, але зв'язано це, в основному, з девальвацією самого
звання.
Анатолій Карпов (1951 р. р.), чемпіон світу 1975 - 1985 років
Після порівняно спокійних шестидесятих на шаховому троні знов
запанував "державний монстр". Які ж чинники зумовили таке явище
нешахового порядку, як дванадцятий чемпіон світу?Обмовимося відразу, що в чисто шаховому плані до Карпову претензій
немає і бути не може: він - великий шахіст, і його послужний список
вражає навіть на фоні переліку перемог будь-якого іншого чемпіона світу.
В свої кращі роки Карпов не був першим серед рівних, він був дійсно
найсильнішим, тому говорити про якісь махінації, що забезпечували його
перемоги не доводиться. І все-таки він був одним з найвпливовіших і
привілейованих членів радянського суспільства - головою Фундації миру,
членом ЦК ВЛКСМ, кандидатом економічних наук, людиною, яку знали в
обличчя люди, далекі від шахів. Навіщо ж знадобився радвладі такий
дбайливо опікуваний фаворит?
Мабуть, причин тут дещо. По-перше, перед самим "явищем народу
Карпова Фішер" яскраво продемонстрував, що Захід також може
перемагати. По-друге, під час матчу в Рейк'явіку "в не зовсім
безнадійному положенні" Спаський повівся так незалежно, що це не
могло не послужити уроком Кремлю. Нарешті, вже в пору чемпіонського
Карпова, втеча на захід Корчного, найсильнішого на той момент
претендента примусило власті ще раз задуматися про винятковість і
необхідність Карпова.
Гарі Каспаров (1963 р. р.), чемпіон світу з 1985 року
Величезний талант, найвища працездатність і прекрасні умови для
вдосконалення зумовили практично безхмарний шлях тринадцятого
чемпіона світу до вершин майстерності. Лише ставши претендентом,
Каспаров вперше зіткнувся з труднощами. Йому історично не пощастило:
якщо Карпов дозрів, як претендент, в період чемпіонського американця
Фішера, то Каспаров рішуче постукав в двері вищого суспільства, коли
радвлада мала свого чемпіона і була їм цілком задоволені. Геніальний
шахіст виявився не потрібен власній федерації! В результаті в 1983 році
шаховий мир став свідком унікального дійства: під абсолютно ідіотським
приводом радянські функціонери намагалися зірвати півфінальний матч
претендентів між Каспаровим і Корчним, причому, всупереч звичаю,
абсолютно не нападали на Корчного і явно провокували ФІДЕ зарахувати
поразку Каспарову! І ним це майже вдалося, але... втрутився
азербайджанський лідер Г.Алієв.
Вільгельм Стейніц (1836 - 1900), чемпіон світу 1886 - 1894 років.
В 1886 році шахова громадськість ухвалює провести матч між двома
найсильнішими шахістами планети Вільгельмом Стейніцем і Іоганном
Цукертортом і проголосити переможця офіційним чемпіоном світу. Цей
матч пройшов в різних містах Америки і приніс переконливу перемогу
Стейніцу.
Стейніц був не просто першим чемпіоном світу. Він був найбільшим
шаховим теоретиком із всіх коли-небудь що жили на світі, бо він перший
додав шаховій грі наукоподібний характер і підвів під шахову теорію
твердий логічний фундамент. Проте перш ніж знайомити читача з
біографією Стейніца і аналізувати його внесок в шахове мистецтво,
звернемо увагу на один малопомітний на перший погляд нюанс. Чому
чемпіон світу був визначений в матчевій зустрічі двох шахістів, а не в
крупному турнірі з участю багатьох претендентів?
Питання не дозвільне: виявлення чемпіона в матчі увійде до традиції, і ми
побачимо що на цю традицію ще сторіччя опісля посилатимуться сильні
шахового миру в зручних для себе випадках.
Емануїл Ласькер (1868 - 1941), чемпіон світу 1894 - 1921 років
Другий чемпіон світу народився в Берлінхене (Німеччина) в сім'ї кантора.
Як і Стейніц, Ласькер за походженням був євреєм. До речі, ніж пояснити
такий високий відсоток євреїв серед найсильніших шахістів кінця XIX
почала XX століть? Очевидно, тим же що і переважання негрів в
американському спорті і мистецтві
дискримінацією цих меншин в
більшості інших областей людської діяльності. Тут доречно звернути увагу
на той факт що після Другої світової війни засилля євреїв в шахах
поступово йде на спад, а також пригадати, що в минулому столітті
професійні боксери-євреї нерідко ставали королями британського рингу.
В шахи Ласькер почав грати досить рано і ще гімназистом підробляв в
кафе грою на ставку, але вундеркіндом не був і турнірну кар'єру почав
лише в двадцятирічному віці. Втім, він швидко досяг крупних успіхів і вже
через п'ять років в 1894 році, перемігши в матчі Стейніца, став чемпіоном
світу.
В 1902 році Ласькер захистив дисертацію і став доктором математики і
філософії. Згодом він написав ряд не дуже значних наукових робіт, що
представляють, втім відомий для нас інтерес: в своїх працях молодої і
зрілий Ласькер незмінно відстоював концепцію нещадної життєвої
боротьби.Таким він був і в шахах. Прекрасно освоївши принципи "нової
стейніцевської теорії" Ласькер зовсім не педантично слідував їм на
практиці. Якщо Стейніц в будь-якій позиції керувався в грі своїми
методами, то Ласькер в одному і тому ж положенні міг діяти по-різному,
залежно від того з яким супротивником йому доводилося мати справу.
Абсолютна істина його мало цікавила: іноді Ласькер свідомо обирав
об'єктивно не найсильніше продовження, якщо мав підстави вважати що
саме такий шлях найбільш незручний для конкретного опонента. Девіз
другого чемпіона світу за дошкою можна сформулювати таким чином: "за
всяку ціну переграти сидячого навпроти".
Хосе Рауль Капабланка (1888 - 1942), чемпіон світу 1921 - 1927 років
Кубинський чемпіон народився в сім'ї багатого плантатора. В шахи почав
грати чотирьох років від народження і проявив себе чудовим
вундеркіндом; вже в 12 років став чемпіоном своєї країни. В 1904 році
Капабланка приїхав в США і провів два роки в Колумбійському
університеті, де, згідно його власним спогадам, "він посилено займався
спортом". Покинувши університет, цей мазун долі почав присвячувати
багато часу шахам а попутно поступив на дипломатичну службу, на якій і
числився все своє життя.
Порівнюючи долі Ласькера і Капабланки, мимовільно замислюєшся над
наївністю міфу про "рівні можливості" в сучасному капіталістичному
суспільстві. Народжений в бідному гетто Ласькер завдяки праці і
винятковим здібностям став доктором філософії і математики, але це не
принесло йому серйозних дивідендів, оскільки все життя він розривався
між наукою і шахами і йому доводилося невпинно трудитися для
досягнення успіху. Непохитне ж положення в суспільстві абсолютно
безтурботного Капабланки базувалося не стільки на його талантах (хоча
обдарований він був понад всяку міру!), скільки на походженні. Нас, втім
цікавить перш за все шахова кар'єра кубинця.
В Європі Капабланка вперше з'явився в 1911 році і відразу переконливо
виграв сильний по складу (правда без Ласькера) турнір в Сан-Себастьяне.
З цієї миті його можна вважати реальним претендентом на світову
першість.
Проте пройшло ще довгі десять років, перш ніж Капабланка добився,
нарешті, матчу з Ласькером. Поєдинок відбувся в Гавані і приніс
переконливу перемогу Капабланке. Втім беззастережну перевагу над
своїм попередником на троні Капабланка так ніколи і не зумів довести, і,
як ми вже відзначали,
Ласкер, будучи на двадцять років старше за свого історичного суперника
згодом не раз випереджав кубинця на найбільших змаганнях.Отже, в 1921 році після 27-річного неподільного панування Ласькера
шаховий мир знайшов нового чемпіона. Відзначимо, що вперше королем
шахів став не безвісний єврей, що бачив в шахах єдиний засіб добитися
суспільного положення а людина світла, успіх якої в суспільстві була
значною мірою приречена походженням.
Олександр Алехін (1892 - 1946), чемпіон світу 1927 - 1935 років, 1937 -
1946 років
Навіть в блискучій шерензі чемпіонів нової історії ім'я четвертого
шахового короля стоїть осібно: збірки його партій містять більше
шедеврів, ніж збірки трьох його попередників разом узятих а складна
біографія першого російського чемпіона світу дотепер викликає
суперечки і додаткові дослідження.
Олександр
Алехін
народився
в
Москві
в
багатій
буржуазно-
аристократичній сім'ї. Познайомившися з королівською грою в ранньому
дитинстві, він, за його власними словами, "відчув непереборне прагнення
до шахів". На відміну від Капабланки, Алехін завжди дуже багато
займався, думав над своїм вдосконаленням, безперервно аналізував, і
навіть смерть наздогнала його у шахівниці.
Фанатично
зраджений
шаховому
мистецтву, Алехін проте
був
різносторонньо розвинутою людиною: вільно говорив і писав на декількох
європейських мовах, мав вчений ступінь доктора права.
Першого значного успіху шістнадцятилітній Алехін добився в 1909 році,
отримавши перемогу в турнірі любителів в рамках вже згадуваного нами
Петербурзького конгресу пам'яті Чигоріна. Потім послідувала серія
успіхів в європейських майстерних змаганнях, і, нарешті, в 1914 році на
найсильнішому по складу турнірі в російській столиці Алехін бере третій
приз, пропустивши вперед лише Ласькера і Капабланку. З цієї миті Алехін
міцно входить в шахову еліту і стає кандидатом на світову першість.
В десяті роки і на початку двадцятих Алехін поступається в силі гри
Ласькеру і Капабланці, але він безперервно працює, і колосальна праця,
що множить на талант, поступово приносить плоди. В чудових книгах,
написаних в ті роки Алехіним немає ні грана самомилування, лише
глибока коректна оцінка творчості суперників і жорсткий нещадний
самоаналіз, роздуми про шляхи до досягнення вищої мети. На відміну від
Капабланки, Алехін не намагається створити у читача враження що все
просто, і лише великий талант піднімає його над плебеями, навпаки, із
сторінок своїх книг він предстає людиною, що поставила перед собою
велику мету, безперервно думаючим і думаючим – як перемогти.
В 1927 році в Буенос-Айресі Алехін встав, нарешті, біля підніжжя
шахового трону і переміг. В подальші роки він мав немало тріумфів, алематчева перемога над Капабланкою залишилася його найяскравішим
досягненням. І винуватий в цьому перш за все він сам.
Макс Ейве (1901 - 1982), чемпіон світу 1935 - 1937 років
П'ятий чемпіон світу народився в Амстердамі в сім'ї вчителя церковної
школи. В міжнародних майстерних змаганнях Ейве з'явився на початку
двадцятих років і якось не поспішаючи, дуже поступово "підібрався" до
шахової еліти.
Він не був генієм; його послужний список не можна навіть порівнювати з
переліком перемог його попередників на Олімпі. Відомо, що незадовго до
першого матчу з Алехіним Ейве подумувати зовсім залишити шахи і
повністю присвятити себе математиці. І все-таки він залишився в шахах,
переміг Алехіна і став чемпіоном світу.
Ейве, єдиний з чемпіонів світу не був шаховим професіоналом. Деякі
чемпіони, правда, мали вчені звання, але ступінь їх зайнятості наукою
оцінити нелегко, і головною справою для них завжди залишалися шахи.
Ейве ж навіть будучи чемпіоном світу, щодня викладав математику в
жіночій гімназії.
В тридцяті роки Ейве поза сумнівом входив в шахову еліту, але
найсильнішим, або навіть другим не був ніколи. Він жодного разу не
перемагав в турнірах із справді "зоряним складом", програвав матчі
іншим претендентам: в 1928 році двічі Боголюбову а в 1931 – Капабланці.
Як же такий шахіст став чемпіоном світу?
Ейве завжди був незручним партнером для Алехіна. Регулярно програючи
Ласькеру і Капабланке, із змінним успіхом б'ючись з явно що поступалися
російському чемпіону Боголюбовим, Німцовічем, Реті, голландець завжди
успішно протистояв Алехіну. Вони зіграли між собою майже сто турнірних
і матчевих партій, і на стороні Алехіна лише незначна перевага в
окулярах.
Але ж потрібно було ще добитися матчу на першість миру. Можна майже
безпомилково затверджувати, що якби Ейве був громадянином навряд чи
не будь-якої іншої європейської країни, його матч з Алехіним ніколи б не
відбувся. Він просто не знайшов би спонсорів.
Але маленька багата Голландія, де Ейве був національним героєм,
організувала у себе такий матч, не пошкодувала засобів, навіть, може, і не
дуже розраховувавши на перемогу свого чемпіона. І Ейве переміг!
Став чемпіоном світу Ейве без жодного зволікання підписав договір про
матч-реванш, який відбувся в 1937 році і приніс переконливу перемогу
Алехіну.Ейве ще довго виступав в змаганнях, залишався прекрасним
гросмейстером, але на титул чемпіона більш всерйоз не претендував.
З 1970 по 1978 рік він очолював Міжнародну шахову федерацію і проявив
себе як авторитетний справедливий і діяльний президент. Все життя
серйозно займаючись математикою, був професором двох університетів.
Таким він і залишився в нашій пам'яті – прекрасною людиною, відмінним
шахістом, видним суспільним діячем, але... не великим чемпіоном.
Михайло Ботвінник (1911 - 1995), чемпіон світу 1948 - 1957 років, 1958
- 1960 років, 1961 - 1963 років
Навіть при самому поверхневому ознайомленні із статтями і спогадами
"патріарха" радянських шахів будь-який читач мимовільно звертає увагу
на дві обставини – чудову цілеспрямованість автора і його колосальну
"державність". Перша з цих якостей Ботвінника гідно усілякої пошани,
проте виходить за рамки нашої теми, а ось друге... "Державність"
Ботвінника дотепер викликає неоднозначні оцінки. Чи був Ботвінник
переконаним "сталіністом", або він просто використовував систему з
максимальною вигодою для себе? Розглянемо факти, початково
примушуючі нас піднімати це питання. В кінці тридцятих років Ботвінник
вже вважався реальним претендентом на першість миру: велися
переговори про його матч з Алехіним. Проте, в 1940 році лідер радянських
шахів терпить важку невдачу в черговому чемпіонаті країни. Перші два
місця поділили Бондаревській і Лілієнталь, Значень був третім, Керес
четвертим, а Ботвінник з Болеславськім поділили п'яте і шосте місця.
Було оголошене про проведення матчу на першість СРСР між двома
переможцями турніру.
Матч-турнір на першість миру пройшов при п'яти учасниках (Ботвінник,
Значень, Керес, Решевській і Ейве; Файн відмовився він залишив
практичну гру), причому, троє представляли Радянський Союз, а Ейве
фактично виявився статистом набравши у результаті лише 4 очки в 20
партіях.
Аналізуючи епоху Ботвінника, необхідно торкнутися проблеми матч-
реваншів: саме завдяки ним перший радянський чемпіон світу має такий
значний послужний список, що ми маємо право говорити про "епоху
Ботвінника в шахах".
Василь Значень (1921 р. р.), чемпіон світу 1957 - 1958 років
Сьогодні він неохоче згадує сумнівні епізоди шахової історії перших
післявоєнних літ; не любить звинувачувати Ботвінника, проти якого довгі
роки боровся, причому не тільки за дошкою. Душевна благородність?
Можливо. Тільки чи не ховається за цим боязнь ворушити сторінки історії,
що пожовтіли? Адже спливти може різне.Василь Значень - глибоко віруюча людина, фаталіст. Він часто говорить,
що все приречено. А хто зумовив, що молоді (тоді!) шахісти О.Романішин і
А.Чернін в побічних змаганнях що завоювали право на участь в
престижних турнірах в Англії і Голландії, не поїдуть на ці турніри і буде
замінений Смисловим? Хто зумовив, що на міжзональний турнір в Біле
(1976 р.) замість Г.Кузьміна мав законне право, поїде що не пройшов
спортивного відбору Значень? Не виключено, звичайно, що Значень ніяк
не інтригував проти колег і вони були по не залежних від екс-чемпіона
миру причинам відчужені радянською шаховою федерацією від участі в
тих змаганнях, а потім вже замінені Смисловим. Мабуть, що так і було.
Тільки ось чи коштувало так себе компрометувати! Адже колеги такого не
прощають і не забувають. І відбувалося це в не так вже далеких
сімдесятих, коли Василь Значень був екс-чемпіоном миру, що вже
спортивно і творчо відбувся, матеріально забезпеченим, поважаним. Міг
би і відмовитися від тих поїздок...
1948 - 1963 років, проте, на відміну від свого історичного суперника,
чемпіоном світу був всього один рік.
Михайло Таль (1936 - 1992), чемпіон світу 1960 - 1961 років
Він любив жінок і коньяк. І геніально грав в шахи. У нього майже не було
ворогів. Ми говоримо "майже", бо хто не мав ворогів, той не був
чемпіоном світу.
Про нього можна написати красиву повість, але зовсім не у зв'язку з
нашою темою - і це кращий комплімент великому актору шахової сцени.
Тоді навіщо цей розділ, та ще й такий короткий? Наші статті символічні,
бо наші герої і є глави шахової історії.
Тігран Петросян (1929 - 1984), чемпіон світу 1963 - 1969 років
Лібералізація радянського суспільства, що почалася після смерті Сталіна,
із цілком зрозумілих причин не в один день змінила шахове життя. Було
потрібно декілька років, щоб слабшав вплив Ботвінника, змінилися методи
у шахового керівництва а головне - розширилися загальні контакти
Радянського Союзу із Заходом, що неминуче торкнулося і шахів.
Як це не парадоксально, широко відомий за радянських часів термін
"невиїзної" увійшов до побуту як наслідок позитивних змін в Радянському
Союзі. Річ у тому, що до "відлиги" виїзд за межу дозволявся лише дуже
вузького коло осіб і затверджувалися такі списки в найвищому кабінеті.
Та і взагалі, як показують результати "розкопок" радянських архівів, будь-
хто хоч трохи важливий шаховий документ затверджував сам Сталін.
На початку шестидесятих поїздки за кордон рядових гросмейстерів і
навіть найсильніших майстрів сталі настільки звичайними, наскількивзагалі "звичайною" могли стати подібні поїздки для радянського
суспільства. Тоді-то і виник горезвісний термін "невиїзної" і саме
Петросян став першим чемпіоном світу, що мав величезне, майже
вирішальний вплив при розподілі поїздок. Тут не затримуватимемося - про
все цьому вже неодноразово писалося, помітимо лише що Петросян
першим ввів в практику таку політику. Чим був Петросян, як чемпіон
світу?
Зовсім випадковим чемпіоном його вважати не можна: він входив в світову
еліту дуже довго, починаючи з 1953 роком, коли зайняв почесне п'яте
місце в турнірі претендентів в Цюріху. З цієї миті Петросян, мабуть міг
виграти будь-який з подальших претендентських циклів. Але міг і не
виграти: в ті роки завжди було дещо в рівній мірі гідних кандидатів. Доля
посміхнулася Петросяну в 1962 році на Кюрасао.
Борис Спаський (1937 р. р.), чемпіон світу 1969 - 1972 років
Нелегким був шлях Бориса Спаського до чемпіонського звання. Він
неодноразово спотикався на всіх стадіях розиграшу першості миру і,
навіть "добравшися", нарешті, до чемпіона, здолав його не з першої
спроби: поразка 1966 року примусила Спаського знов пройти через
горнило претендентських матчів. Так, претендентом він був блискучим, а
ось чемпіоном виявився блідим.
Створюється навіть враження, що цей скромний, судячи з усього, людина
обтяжувалася високим титулом. Не було в шаховій історії іншого випадку,
щоб чемпіон так коректно і навіть доброзичливо відносився до
претендента, як Спаський до Фішера. Хоча на якого ще чемпіона
насувався такий грізний претендент!? Навіть коли Фішер починав "свій
цикл", Спаський неодноразово заявляв, що американець - явище в шахах
екстраординарне, і що він неодмінно повинен стати чемпіоном світу. І в
Рейк'явіку в критичні хвилини у Спаського вистачило душевної
благородності, щоб залишитися на висоті положення. Напередодні того
матчу прогнози були практично однозначними: Фішер повинен
перемогти. Проте на старті перед радянськими функціонерами
несподівано блиснув промінь надії: з вини Фішера матч почався із
запізненням, потім американець програв першу партію і не з'явився на
другу. В той момент багато хто вважав, що Спаський має моральне право
відмовитися від продовження боротьби зважаючи на неспортивну
поведінку суперника. Існувала навіть вірогідність, що в цьому випадку
ФІДЕ дискваліфікує Фішера, і формально Спаський залишиться
чемпіоном. Так чи інакше, радянським шаховим функціонерам і
партійним кураторам шахів представлялася принадна можливість зірвати
матч під зручним приводом, та ще при рахунку в "свою користь". Проте
Спаський був невблаганний.Він не дозволив собі жодного вислову проти Фішера і, як ні в чому ні
бувало, продовжив боротьбу проти перевершуючого суперника.
Втративши титул, Спаський ще довго активно виступав в змаганнях, брав
участь в претендентских матчах, проте минувщина блиск і енергія в його
грі більше не виявлялася. Він не замазав себе ніякими склоками, і його
ім'я, поза сумнівом, одне з найсимпатичніших у ряді імен радянських
чемпіонів світу.
Роберт Фішер (1943 р. р.), чемпіон світу 1972 - 1975 років
В 1957 році шахові видання планети облетіла сенсаційна звістка:
чемпіоном Америки став чотирнадцятирічний хлопчик. Випадковість?
Небачений досі приклад шахової акселерації? То було початком блискучої
і багато в чому безприкладної кар'єри Роберта Джеймса Фішера.
Він не знаменитий на батьківщині. Ми, проте, пишемо, в першу чергу, з
розрахунку на російського читача, а в сімдесяті роки Роберт Фішер був
навряд чи не найпопулярнішим американцем в Радянському Союзі.
Можна сміливо сказати що жодна особа в шахах не викликала таких
запеклих суперечок і полярних оцінок.
Писати про Фішера легко і приємно: тема виграшна, вже декілька
десятиріч виключно приваблива як для авторів, так і для читачів.
Вражаючий факт: скільки сумнівних вчинків божевільних висловів
дозволив собі американський гросмейстер, проте зберіг симпатії своїх
численних прихильників - така велика чарівливість Фішера як художника і
спортсмена. Про нього цілком можна написати окрему монографію для
нашої ж теми необхідно хоча б коротко розглянути шаховий шлях Фішера,
оскільки він - єдиний в новітній історії західний претендент, що зумів
подолати щільну стінку радянських гросмейстерів і стати чемпіоном світу.
1958 рік. Підкоривши Нове світло, "хлопчик з Брукліна" відправляється
завойовувати старий. Міжзональний турнір в Портороже – і нова сенсація:
п'ятнадцятирічний шахіст стає гросмейстером і претендентом. Такого
історія ще не знала. Не знає додамо, і до цього дня: з'явилися ще більш
юні гросмейстери, але зв'язано це, в основному, з девальвацією самого
звання.
Анатолій Карпов (1951 р. р.), чемпіон світу 1975 - 1985 років
Після порівняно спокійних шестидесятих на шаховому троні знов
запанував "державний монстр". Які ж чинники зумовили таке явище
нешахового порядку, як дванадцятий чемпіон світу?Обмовимося відразу, що в чисто шаховому плані до Карпову претензій
немає і бути не може: він - великий шахіст, і його послужний список
вражає навіть на фоні переліку перемог будь-якого іншого чемпіона світу.
В свої кращі роки Карпов не був першим серед рівних, він був дійсно
найсильнішим, тому говорити про якісь махінації, що забезпечували його
перемоги не доводиться. І все-таки він був одним з найвпливовіших і
привілейованих членів радянського суспільства - головою Фундації миру,
членом ЦК ВЛКСМ, кандидатом економічних наук, людиною, яку знали в
обличчя люди, далекі від шахів. Навіщо ж знадобився радвладі такий
дбайливо опікуваний фаворит?
Мабуть, причин тут дещо. По-перше, перед самим "явищем народу
Карпова Фішер" яскраво продемонстрував, що Захід також може
перемагати. По-друге, під час матчу в Рейк'явіку "в не зовсім
безнадійному положенні" Спаський повівся так незалежно, що це не
могло не послужити уроком Кремлю. Нарешті, вже в пору чемпіонського
Карпова, втеча на захід Корчного, найсильнішого на той момент
претендента примусило власті ще раз задуматися про винятковість і
необхідність Карпова.
Гарі Каспаров (1963 р. р.), чемпіон світу з 1985 року
Величезний талант, найвища працездатність і прекрасні умови для
вдосконалення зумовили практично безхмарний шлях тринадцятого
чемпіона світу до вершин майстерності. Лише ставши претендентом,
Каспаров вперше зіткнувся з труднощами. Йому історично не пощастило:
якщо Карпов дозрів, як претендент, в період чемпіонського американця
Фішера, то Каспаров рішуче постукав в двері вищого суспільства, коли
радвлада мала свого чемпіона і була їм цілком задоволені. Геніальний
шахіст виявився не потрібен власній федерації! В результаті в 1983 році
шаховий мир став свідком унікального дійства: під абсолютно ідіотським
приводом радянські функціонери намагалися зірвати півфінальний матч
претендентів між Каспаровим і Корчним, причому, всупереч звичаю,
абсолютно не нападали на Корчного і явно провокували ФІДЕ зарахувати
поразку Каспарову! І ним це майже вдалося, але... втрутився
азербайджанський лідер Г.Алієв.
Комментариев нет:
Отправить комментарий